Петро жалівся: — От до лихо:
Злодюга уночі заліз до гаража
I вивів мотоцикла тихо. —
Друг співчутливо: — Звісно, жаль!
Було б тобі цю ніч повартувати.
— Та-а, вартувати... — другий перебив, —
Залізну штабу встав — і можеш спати. —
А третій: — Ти замок поганий приробив...
— Ну що ж, — зітхнув Петро, — дістав я по заслузі,
Зате ж і втішили мене ви, щирі друзі:
Я вельми рад,
Що хоч крадій не винуват.
