Гнідий і Карий в хуру запряглись.
Натужиться Гнідий — мов струни, посторонки,
Ще мить — і задзвонять напружено і тонко!
А Карий що? Хіба відстав колись?
Ні! Вухами стриже, і сапає, й на дишло
Всім торсом напира:
— Тисни, Гнідий, вперед! Ура!
От бачиш, як в нас дружно вийшло!.. —
Гнідий оглянувся: — Везеш, бодай ти скис...
Чого ж то посторонок твій обвис?
Є в штаті в нас такий: тягти не поспіша,
А надихає, бісова душа!
