Фуражир

Гнідий а Буланим стрілися у лузі.
А звісно, як зійшлися давні друзі,
То один одного і щиро привітає,
І про здоров’я розпитає.
Отож Буланого спитав Гнідий:
    — Ти гарно виглядаєш, друже.
Торік ти був не те щоб геть худий,
    Проте і тлустий був не дуже.
— Торік... Торік возив я камінь на будови,
    А з каменю який там жир?
— Де ж ти тепер?
               — І-ггі, знайшов я пост чудовий:
На формі я — найстарший фуражир.
Тепер беру я першу пробу всюди.
— А себто як?
                 — Як декотрі і люди:
    Приміром, сіно, буряки, овес —
Все те тягаючи, для кого я труджуся?
    Для тисячі корівок та овець.
То якось вже один між ними переб’юся...

Про кого байка ця, спитасте? Скажу:
    Про тих, що вилізуть із шкури,
Аби пробитись до тієї хури,
До тих товарів... тьху ти, збивсь: до фуражу.