Дурна сила

Це діялось на стежці лісовій,
Якою звірі йдуть на водопій.
З гори скотились дві камінні брили
І стежку перегородили.
— Момент! — Ведмідь гукнув. — Такого не бува,
Щоб ми та діла не зробили!
Узявсь до брил. Не день уже, не два
Він біля стежки топче крутосхили,
Вовтузиться, сердега, упріва,
Пуття ж — катма. Уже він понад силу
На гору то одну, то другу пхає брилу,
Вони ж — униз гуркочуть знов...
Аж раз Бобер на все те надійшов:
— Добридень! Що я бачу?
Ведмідь йому: — Я мало що не плачу!..
— Ех, ти, — зітхнув Бобер, — захвалений силачу,
Запам’ятай, є істина одна:
Як не до місця сила, то вона
Дурна!
Чого мордуєшся? На гору прешся? Ти
Каміння просто вбік зі стежки відкоти.

От обминаю, а таки натраплю...
Хоча б і цей: скрізь — перша голова,
Коли ж кмітливості потрібно краплю —
Цистерни поту пролива.