Дуб і Тінь

Ріс у долині Дуб.
В теплі купався любо-мило
І кучерявив свій розкішний чуб.
Ласкаве сонечко світило,
Було безхмарним небо в вишині,
І прохолодна Тінь горнулася до Дуба:
— 3 тобою вірна дружба люба
Навік мені!..
І лагідніє Дуб, і листячком киває,
І Тінь гіллям до себе пригортає.
Аж ось з-за обрію гроза
Сердито на долину наповза,
Женуть вітри хмарину.
Напруживсь Дуб: — Ставаймо дружно в бій!
Затріпотіла Тінь: — Куди мені, слабій?
Ти дужий, то й борись. А я полину:
Ген за горою сонечко сія,
Там примощусь і я.

Прилипне, як та тінь, фальшивий друг,
Коли тебе фортуна зігріває,
А як біда дверима грюк! —
Він п’ятами одразу накиває.