Езоп і Музи

    Колись у давній час
З Олімпу був похід великий на Парнас.
    Від стовписька народу,
Що подивитись на богинь зібравсь,
    Вгиналася гора Парнас,
Немов місток під час військового походу.
Поміж запрошених простих людей нема, —
    Муз благородних рухалась юрма
        На церемонію врочисту:
Явити кожній слід перлини свого хисту.
    Ось Каліопа — перша з них,
Бо красномовство й епос надихає.
    За нею Мельпомена виступає,
Та, що кохається в трагедіях жахних.
    З богинею поезії Ерато
    Йшла Полігімнія-сестра,
        Котра
Про лірику піклується завзято.
Прийшла і Талія — натхненниця комедій...
        Отож, прийшли усі,
І кожна виступа, щоб всяк її угледів
    У повній силі і красі.
Сказать простіш — демонструвались
Солідність,
              Непогрішність,
                                 Досконалість,
Прикраси, моди... (Тільки не роки,
        Бо то жінки!..)
І раптом — о скандал! — уздріла Каліопа
Смішка і мудреця — потворного Езопа,
Що не з богів — із смертних був людей.
    Заворушились благородні Музи:
— Езоп? Байкар, що всіх бере на глузи?
    Котрий не зводить з нас очей? —
Та й почали себе ретельно оглядати
(В святих чертогах добре бравувати,
Але ж потрапити Езопу на язик!..).
А Мельпомена сердиться: — Мужик!
    Коли він зброю сатиричну
Спрямує на богів, а отже, і на нас, —
    Тоді закінчить він трагічно!
        Нехай не лізе на Парнас!
— Еге! — сказав Езоп: — От, видно, влип в історію!.. —
        І, в подруги узявши Алегорію,
З чертогів тих святих у світ побрів.

Народ благословив предтечу байкарів.