Гість

Про Вовка помовка,
А він — у хату,
Шкірить пащеку свою зубату,
Шкіриться, лащиться — бачу, не вкусить.
Гей, що поробить! Не хоче, а мусить.
Смирну овечку грає він ловко.
Встану — й за двері виставлю Вовка.
Встав я... та що це? Навіть не писну,
Лапищу Вовчу привітливо тисну.
Як же!.. Він гостем тут заявився,
Вдягся пристойно, ще й поголився.
Навіть не віриться: зовсім людина,
Лиш проступає риса єдина:
Як він майстерно навдивовижу
Нині личину приховує хижу!
Ні, не міняє Вовчик натури —
Просто потурили з номенклатури.
Дайте лиш волю — за горло ухопить,
Втопче в болото, в калюжі утопить.
Так не одному, стерво, нашкодив!
Чесно признайтесь: до вас не заходив?
Як же зустріли — вигнали з хати?
Ах, розумію. Нащо питати!