Бровко і Болонка

Болонка — біла, наче молоко,
Сусіда стріла:
— А, здоров, Бровко!
Скажу відверто в очі:
Міняй натуру,
Бо отак, щоночі
Гавкаючи здуру,
Без потреби,
Небавом всіх настроїш
Проти себе!
— Болонко! Ти — мов та попівна:
І сита, і обмежена, й наївна.
Не з радості я гавкаю вночі,
А чесно відробляючи харчі.
— Сусіде, ти гадаєш, я дармую?
У мене теж обов’язки свої.
Та ще й такі примхливі хазяї,
Але ж у хаті я літую і зимую,
Бо не з дурних:
І замість гавкати — я лащуся до нихі
— Ти спритна і розважна — визнаю.
Але не штука бути ангелом,
Коли ти вже в раю!