«Це було давно, — править піп молебень, не було землі, ні ясного неба, тільки дуб стояв, люди кілля били, і тини плели, і по них ходили. Так собі жили...» Слухають сіроми, хтось гукнув: «А дуб той стояв на чому?» Аж озлився піп, зуби — як обценьки: «Тю, дурной хахол, вон ступай із церкви!» Вже не ті часи і не та громада, дурники завжди — то опора влади.
