Розорення дому

Пригадую й досі — хатина під гаєм,
і вулики, й мед, і бджолина перга,
край ганку припнутий Сірко, бо хазяїн
його дуже рідко спускав з ланцюга.
Та якось закрались лихі злодіяки,
бо саме господар подався на став, —
як міг воював завше вірний собака,
гарчав... та злочинцям лиш п’яти кусав.
Ланцюг не пустив, поглумилися «гості»,
усе розорили. Хазяїн вернувсь,
хвостатого сторожа вибив зі злості
і ледве живого його відіпнув.

Хтось тихо шепне, обережний надміру:
«Це що тут за натяки? Зараз же — цить!»
Отож-бо і є, коли й наша сатира
на стертому прив’язі ледь дзявулить!