Щур та Голуб

На смітничку голодний Щур
снується метушливо,
між баняками шур та шур,
шука смачну поживу.
Аж бачить, Голуб-легковій
у небо звився. «Друже мій, —
окликнув шилохвостий, —
лети скоріш у гості!
Тут стільки їжі і питва,
заможне частування,
зерно, окрайці, ще й халва,
кинь марне гордування!
Ось ледь надкушений пиріг...»
Сів Голуб. Щур на спину — плиг!
Від’їв і крильця, й лапку,
тож треба ставить крапку.

Мораль тут кожний розгадає,
що й у житті такі сильця
смітник історії ховає
для марновірного митця!