Сімейна драма

(Майже за Гулаком-Артемовським)

Поміж Ластівками в’ється
залітайко Горобець,
другий день співа, клянеться:
«Я — самітній удівець!»
Біля кущика левкої,
де п’янить весни цвітінь,
він до Ластівки одної
все цвірінь, цвірінь, цвірінь!
Пурх до неї у гніздечко
на перинку чепурну,
позгортав легкі крилечка,
каже:
    «Трішечки засну».
А вона своїх позвала,
жарти їм не первина,
узяли й замурували
промітного літуна.
Як прочумавсь Горобчина,
вже й не вистромить крила,
стриб та стриб! Яка тіснина,
десь тут дірочка була?
От вклепався в западеньку,
задихається:
             «Цвірінь,
в мене ж діточки маленькі,
доленько, прилинь, прилинь!»
Прилетіла Горобчиха,
а насмішниці врозліт,
ледь його із того лиха
витягла на білий світ:
«Так оце ти у небоги
аж три ночі ночував?»
    «Та де ж ті три ночі?»
«Щоб на тебе перелоги,
щоб тебе нечистий взяв!»
    «Та нехай він вже тебе візьме!»
«Щоб тебе нечистий взяв!»
Горобчина винувато
мовить: «Жінко, не муштруй,
як печінки виїдати,
краще знову замуруй».