Рідна кров

Жили батько з матір’ю завжди ладком:
неначе Карась і Одарка;
бо батько тримався зразково кругом
і пив тільки з повної чарки.
Гітара... і долі круті віражі...
він соколом був, винозором,
співав для гостей: «Капітане, скажи,
коли вже ти станеш майором?»

Ішли естафетою з роду у рід
чуби і пісні кучеряві,
він пікся, щоб доньки родились на світ,
і дав нам ідейну направу.

Ватажився тато, козачив — овва!
Були компаньйонки не з гірших,
як зміну одробить і вип’є, бува,
то дуже тягнуло на вірші.
І я, козир-дівка, отецька дочка,
жила і собі, як удасться,
що схожа на нього — руда і метка,
так кажуть, у батькові щастя.
Заграйте-но, тату, ви мали талант
у сміх обертать кожне горе,
а що, як невдаха отой капітан
хапне з неба зірку майора?!