Притча про купця

В юнім Київ-граді, біля Щекавиці,
торгував купчина у своїй крамниці,
що вже був поважний, що вже пребагатий —
де як не у нього тисові палати!
А вже стільки друзів, родичів, сусідів —
десять раз би снідав, двадцять би обідав,
в нього і червінців як дрібного маку,
та нема спокою, та нема присмаки.
Уночі не спалось, прокидався нишком,
п’ять раз переходив та на інше ліжко,
увижався злодій, грізний і вусатий,
і тоді купчина вирішив — спасатись!

Золоті червінці й вартісні дукати
переплавив купно в золоту лопату,
взяв її, безцінну, вдягши волосянку,
під горою, в Лаврі, став копать землянку.
Трудиться спасенник, піт рясний стікає,
проти сонця заступ у промінні сяє.
По труді уперше ліг спокійно спати,
але в нього стиха хтось узяв лопату.
Став шукати вранці поміж неофітів,
і не зна — чи плакать, чи йому радіти,
мовив: «Я скопав тут землю злотом-сріблом,
може, ця лопата більш комусь потрібна?»

А вона, скарбова, між людьми ходжає
і в руках мозольних знов промінням сяє.
Де горо?д побачу чи садок чубатий,
значить, там гуляла скарбова лопата.