Коза-поетеса

Паслась Кізка на горбі
і Пегаса вздріла,
захотіла і собі
отакенні крила!
Вірші шпарила вона,
мекаючи в риму,
заморила й Кабана
творами своїми;
розходилася брикать,
покровителя шукать.
Вовк маститий розмотав
звиточок натхненний
і моргнув: «Прошу, мадам,
погостюйте в мене;
будем з вами говорить
на мистецькі теми,
почитаєм на зорі
вірші і поеми!
Не соромтесь, не біжіть,
поспіх ділу шкодить...»
А вона хвостом фіть-фіть
і очима водить.

Як закінчив Вовк «читать» —
захропів на сіні:
роги, ратиці лежать
й віршики Козині...