— Вже сил нема. Не встою на ногах.
Роботи — ніяк глянути угору! —
Жалівся Їжаку Ховрах,
Із поля здобич носячи у нору. —
Чи бачиш, скільки спілих колосків!
Ось глянь на ту ділянку:
Це б до зими переносить успів!
От і кручусь зі смерку до світанку.
— Нора, — Їжак пита, — чия?
— Нора?.. Моя.
— А лан?
— Я не цікавився, не знаю.
— То як же сіяв ти?
— Хто, я? Та ні,
То сіяв хтось, а клопіт, бач, мені —
Я колоски збираю.
