Співаки

Зійшлись дружки в Івана поспівати —
    Дмитро, Матвій, Павло.
А хлопці всі — рідненька мати! —
Як солов’ї, співці — на все село.
(У нас-бо на таланти, на пісні
        Урожаї рясні,
    Об тім немає спору).
Отут би любо та ладком
    І заспівати їм гуртком.
Аж ні, лихе Матвія повело угору:
Не дасть нікому рот розкрить —
Все він та він, лиш він і гомонить,
        Маха руками.
Як хтось із хлопців заспіва,
    Матвій чимдуж перебива:
— Ось дайте я! А хочуть бути співаками!
        Бач, затягнув,
    Немов би він дугу загнув.
Ти, Павле, та, либонь, і ти, Іване, —
    Давно збирався вам сказать, —
    Могли б співати непогано,
Лиш дужче треба, хлопці, брать!
    Тягніть уже за мною...
Та цитьте там! Послухайте сюди:
    Ти, Дмитре, так веди,
Немов мій голос віддає луною.
Не так!.. Хоч би послухали мене,
    А потім дерли рота...
Дверима він як грюкне, як махне,
    І з хати геть аж за ворота.
    Співаночку зірвав Матвій —
Через пиху, через той гонор свій.

* * *

Чи варто дерти ніс, Матвію-брате?
    Ти голос маєш? Хай і так.
Коли б ти справжній був співак,
    То вмів би інших поважати.