Свиня й Рябко

Свиня:
    Ти все своє: «Осел, Осел».
    Повір, я з того не горюю
    І казна-що тут не мудрую.
Та що таке Осел наш — в суть ти вник?
Скотина не проста, а провідник!
Масштаб хоч і місцевий, вірно,
    І вуха довгі аж надмірно,
Та все ж Ослом назвати гріх,
        Негоже.
    Бо ще подумають, крий боже,
    Що достеменно він з отих
    Відомих телепнів вухатих,
    І всі ним будуть попихати
    Та зневажати, мов щеня.
А він за старшого в дворі і на городі!
Отож, Рябко, — і в цьому сумніватись годі,
Він вартий в нас найліпшого Коня.

Рябко:
Чи ба! А я, простак, дививсь на нього,
Ну, як на телепня якого.
Признайсь, Періста, це ти в жарт
Немов про цяцю про Осла співала?

Свиня:
Мовчи. Дебатувать не будемо, не варт.
Я думку маю. Інших чути б не бажала. —

...І справді, думка у Свині була:
«Якщо Осел хоч трохи має влади,
    Хвали його глупоти й вади,
    Ослом не називай Осла.
Тоді в дворі, в городі рийся сміло —
    Осел не стусоне копитом в рило».

. . . . . . . . . . . . . .

    Ханжо! Скажи, ти не з рідні
        Перістої Свині?