Свиня та Рябко

Свиня:
Ти все: Осел, Осел.
        Повір, я з того не горюю
    І казна-що тут не мудрую.
Та що таке Осел наш, — в суть ти вник?
Ну, є копита, грива, хвіст і вуха...
Однак, це не якась тобі псяюха, —
        Наш керівник!
Масштаб хоч і місцевий, вірно,
    І вуха довгії надмірно,
Та все ж ослом його назвати гріх,
        Негоже!
    Бо ще подумають, крий боже,
    Що достеменно він з отих,
    Відомих телепнів вухатих.
    Отож ним будуть попихати
    Та зневажати, мов щеня.
А в нього ж влада у дворі і на городі!
Отож, Рябко, я і кажу, — це я, Свиня, —
Він вартий в нас найліпшого Коня.
    У цьому сумніватись годі,
        Це, друже, так:
Віслюк наш — не проста скотина!

Рябко:
    Чи ба! Ото лиха година:
    А я, такий собі простак,
    Завжди дививсь на нього,
    Ну, як на телепня якого...
Та все ж признайсь, Періста: не ти в жарт
Тут про Осла, немов про цяцю, наспівала?

Свиня:
Ось цить. Судачити не будемо. Не варт.
Я думку маю. Інших чути б не бажала.

...Либонь, і справді думка у Свині була:
«Якщо Осел хоч трохи має влади,
    Ослом не називай Осла —
    Хвали його глупоти й вади;
Такого світ ще не чував,
Щоб від хвальби комусь язик одпав.
А головне — тоді в городі рийся сміло:
    Осел не стусоне у рило...»

* * * 

    Ханжо! Скажи, ти не з рідні
        Перістої Свині?