Сорока-брехуха

Сорока галас, тріскотню зчинила:
    — Кир-кир! Скре-ке-ке-ке!
В цім лісі я мов та ворона біла!
Не можу більше бачить зло таке:
Живуть тут все злодії, шахраї!
Про Дятла кажуть: «Тру-дів-ник!»
А він, я певна, красти звик.
    Або оті сіренькі Солов’ї:
Чого щоранку і щовечора співають,
А цілий день тихенько спочивають?
    Мені про них усе відомо!..
Або Синиця, Одуд, Чижик, Шпак, —
    Пройдисвіти! Так-так!
Чи он Снігур на дубі всівсь, як дома,
Та ще червоні випнув груди:
Ну, звідки в нього пір’ячко таке?
Накрав, накрав десь... Скре-ке-ке!
Всі тут злодії! Шахраї усюди!
    Я знаю їх породу,
Тепер за хвіст — й на чисту воду...
І знов скрекоче, знов тріщить,
    Що аж луна іде по лісі.
То від Ворони до Сови летить,
То суду вимага, а то — комісій.
    То вже Ворону всюди лає,
    Що та злодіїв покриває,
    То плеще знов щодня:
— Від Сокола добра не жди: рідня!..
    Та скоро зрозуміли всі:
        Та тріскотня —
    Пройдисвітки брехня.
    
* * *

Чого Сорока всюди так кричала
    Та брехні зводила?
    Сама тихенько крала.