Базіка

Крутько захеканий прибіг до хати.
— Гей, жіночко! Мерщій перо!
Я їх провчу, як берегти добро!
Не гайсь, бо ставу більше не видати!..
А та йому: — Знов гвалт на все село,
        Що викрив зло?
Ой, чоловіче, схаменись, побійся бога.
    — Ти що, щоб я оце мовчав?
Дививсь, як гине наш колгоспний став!
Та краще хай мене не носять ноги!..
    Ти тільки зрозумій:
Ось-ось вода прорве гребельку,
І риба вся, як чортові у пельку —
Колгосп потерпить збиток он який!
Оце я греблею іду собі додому,
Милуюся ставком. Коли дивлюсь —
Води чимало прибуло у ньому.
    Прислухався, а щось плюсь плюсь.
Я далі, далі — глядь, у шпарки
Водичка сочиться і греблю розмива.
Ну, думаю, тепер вам буде жарко!
    Де бригадир? Де голова?!
Та тут пусте поправить, загатить:
        Узять та заступами
Піску підсипати, каміння навалить,
    Ще лісою обгородить —
І гребля вам стоятиме роками...
Ось я їх! У газету! Та на збори —
Навчу добро народне шанувать?..
Та що тут говорить — побіг писать,
    Артіль яке чекає горе...
        І взяв перо.
    А греблю вирвало? Ні, ні!
Стоїть, і риба грає в глибині.
Та не Крутькова врятувала писанина —
Із школи піонерська йшла дружина,
Побачили біду хлоп’ята та бігом
    Гатити кинулись гуртом.
    
* * * 

Базіка всюди так — наробить зику, крику,
    Без втоми меле язиком,
    Як на соломі пес хвостом.
    А діла він — ні на копійку.