Торохтій

Він на трибуні знов. Слова фонтаном
Дзюрчать у зал на голови людей.
Знов, ніби м’ячиком, жонглює планом
Та на ходулях півнем гордо йде.
    Не впізнаєте, хто такий? —
    Дзвонар незмінний — Торохтій.

Для нього обіцяти, дати слово —
Що горобця пустити з рукава:
— Я запевняю тут!.. Я достроково!..
Немов полову, сипле він слова.
    Бува, ще вірять мові тій,
    Отож і лізе Торохтій.

Героєм повертається з району,
Повзе брехливе слово вслід за ним.
Збігає час. Слова у вирі тонуть —
І він вже знов пускає в очі дим.
    Його б за комір: — Досить! Стій!
    Геть із трибуни, Торохтій!