Не ті умови

Приверзлося лоботрясу
(Від самого знаю),
Ніби його якось ангел
Переніс до раю.

А в раю — фонтани, квіти,
Зріють вишні, груші...
Ходять люди — і не скажеш,
Що то мертві душі.

Пройшов парком лобуряка,
Став біля фонтана,
Де не гляне — ні п’яного,
Ані хулігана...

Чистота, порядок всюди.
Вулиці политі,
В жодній будці телефонній
Шибки не побиті...

Не потрощені дерева,
Паркани і лави,
Преспокійно бродять в парку
Страуси і пави...

І от притьмом закортіло
Отому дурилу
Ухопити на черешні
За лапу горилу.

Та тільки-но простяг руки,
Щоб схопить тварину,
Як тут ангел невсипущий
Виріс в ту ж хвилину.

По руках його як вчеше
Канчуком щосили.
«Ану, — сказав, — рабе божий,
Не чіпай горили».

«Та я тобі, — гукнув мурло, —
За отакі штуки
Оскубу на крилах пір’я,
Поламаю руки!»

І тут ангел розщедрився —
Всипав по потребі.
«Будеш, — сказав, — поважати
Порядок на небі».

Побрів йолоп увесь синій.
Нижче вуха — рана.
Біля озера за шию
Схопив пелікана.

І почав йому крутити
На всі боки дзьоба...
Аж тут поруч з’явилася
Райськая особа —

Сам апостол святий Петро.
Став, поглянув скоса,
І так стукнув хулігана,
Аж роз’юшив носа.

«Ой, батечку! — той заскиглив
Зсутуливши спину, —
Відпустіть мене на землю,
Бо в раю загину!..»

Відкрив браму святий Петро:
«Ступай, чорт з тобою!..»
Полетів із неба бовдур
Униз головою.

Як гепнеться у скверику,
Аж ясен здригнувся.
Похапав повітря носом,
Гикнув і проснувся.

«Фу, яке ж то чортовиння
Райськеє наснилось!
Не дай, боже, щоб отаке
На землі творилось.

Якби мене за капості
Отак молотили,
Я б, напевне, через тиждень
Попав до могили,

І ще добре, що я у сні
Не вмер з переляку...»

І від радості
На дубі відчахнув гілляку.