Гнат про блат

Поставила жінка раз
Запитання Гнату:
«Коли ж люди, накінець,
Будуть жить без блату?» —

«Блат, голубко, — мовив Гнат, —
Це затям віднині,
Притаївся, ніби чорт,
У кожній людині,

Варто їй хоч де-небудь
Біля справи стати,
Як із неї почина
Блат той випирати.

Випирає спідтишка,
Немов тісто з діжки,
Тільки з одних — дуже вже,
З інших — ніби трішки.

А все ж таки випира.
Не можна без блату...
От, скажімо, ми оце
Будували хату.

Працював на складі кум,
На заводі — сваха,
Потихеньку нам пливли
І цегла, і бляха.

Там відпустять нам вапна,
В іншім місці — лату.
А хіба дістали б це,
Якби так, без блату?...

Чи прийшла ти в магазин
Туфлі купувати.
Як нема, — заявку там
Можеш написати.

Буде цілий рік лежать
Та твоя заявка.
А по блату — туфлі враз
Будуть з-під прилавка.

Блат — гарантія в усім,
Певна то дорога.
Тож не даром гомонять:
Блат — це вище бога». —

«От якби узяти всіх,
Хто молиться блату, —
Каже жінка, — й посадить
У казенну хату!» —

«Еге, — мовив Гнат, — оту
Братію завзяту
Того ж дня таки з тюрми
Випустять по блату».

* * *

«Філософія» гидка
Гната полонила —
Блат, звичайно ж, не така
Нездоланна сила.

Та як будемо ми влад
Підтакувать Гнату,
То між нас довгенько блат
Буде жить... По блату.