Прозріння

Завторг Ілля Федчун
у літній день чудесний
прокинувся й відчув
що він — людина чесна.

«Ти бачиш... Ну й сюрприз!
Так-так... Оці дві вази,
а з ними — ще й сервіз!
узяв я просто з бази.

Проклята звичка ця!
Аж світ стає немилим...
«Засік» я продавця,
а він мені — цей килим.

Ганьба мені, ганьба!
Аж обсипає жаром...
Ця «Волга» голуба
дісталась майже даром.

Це норкове манто,
що я доп’яв дружині...
Мовчу, мовчу! А то —
ну, аж мороз па спині!..

Сім ящиків списав
вина... Дрібниця, мізер, —
а кольоровий взяв
зі складу телевізор.

Весь вік шахраював —
робив уцінки, знижки —
і грошенят напхав
у дві ощадні книжки.

Де стид мій, совість де?
Це ж — з сорому пропасти...
Ніколи і ніде
я більш не буду красти!»

Отак, аж до плачу,
півдня, а, може, й довше
картав себе Федчун...
на пенсію пішовши.