Про контору славну нашу,
про ЕОМ і тьотю Дашу

Була собі,
жила собі
контора славна наша:
директор, зам,
інструктор, зав
і сторож тьотя Даша.

Пройшли літа —
і вже не та
контора стала наша:
у ній вже сто інструкторів,
сто двадцять п’ять інспекторів,
бухгалтер, зами, зави, пом,
синоптик, оптик, агроном,
п’ять філій — А, Б, В, Г, Д,
дванадцять секцій і т.д.
і сторож тьотя Даша.


Були б собі,
жили б собі
і набували стажу,
та враз — як мокрим нас рядном:
дали новесеньку ЕОМ
в контору славну нашу.

ЕОМ — машина не проста:
про що її хто не спита —
ураз відповідає.
Як не крути — двадцятий вік! —
одна три сотні чоловік,
завважте, заміняє...

Сто двадцять п’ять інспекторів
і цілий штат інструкторів,
п’ять філій — А, Б, В, Г, Д,
дванадцять секцій і т.д.
при отакій нагоді
вже легко можна скоротить,
а біля пульта посадить
одну людину — й годі.

— Ну, що ж, — зітхнули ми гуртом
(директор, зами, зави, пом,
синоптик, оптик і т.д.), —
наука в ліс, бач, не веде,
схилімось перед нею!
Здамо в архіви справ томи —
і розпрощаємося ми
з конторою своєю...

Здаєм потроху. А в дворі,
де меблі звалено старі,
де холодок постійний,
ЕОМ на свій чекає час —
коли закінчиться у нас
етап ліквідаційний.

Він тиждень тягнеться і три:
зібралось (біс їх забери!)
у нас томів тих гори!
Минула осінь, сніг летить —
ніяк нам вийти не щастить
із рідної контори.

Коли ж з полів сніги зійшли,
ЕОМ в контору ми втягли
і зойкнули: о боже!
От вам і техніка нова:
вона уже і два на два
помножити не може!

Усі — в журбі: ну, що робить,
ну, як тут можна розпустить
тепер контору нашу?
Лишились ми, як є, гуртом:
директор, зами, зави, пом,
синоптик, оптик, агроном,
сто двадцяти п’ять інспекторів,
п’ять філій: А, Б, В, Г, Д,
дванадцять секцій і т.д. ...
Звільнили... тьотю Дашу.

За те, що гавою була,
що техніки не вберегла!