Пожежа

Уночі колгоспний сторож Никодим
чуйним носом уловив на фермі дим.
Никодим принюхавсь дужче: «Гм, дива!
Дим! А диму без вогню ж бо не бува!»
Озирнувся — що і де воно чадить?!.
Гей, та це ж бо у корівнику горить!..
Никодим відро хапає зі щита
й до криниці — стриб! — зі спритністю кота.
За цеберкою цеберку тягне він
й поливає, поливає... власний тин!
(По сусідству жив із фермою герой).
— Не дай господи, щоб теє... Щоби той!..
Щоб вогонь та й перекинувся сюди,
бо отак же недалеко й до біди!..
Як худоба в короварні заревла,
на пожежу миттю збіглось півсела.
Випускали, рятували корівок;
той попікся, той — до ниточки промок...
Самовіддано трудився й Никодим:
все опікувався тином він своїм.
Тільки ж вітер як дмухне в той бік — овва! —
не зосталося ні хати, ні хліва!
Никодим — у крик, у сльози та у жаль...
А мораль... Та вже яка вам тут мораль!