Попка-ентузіаст

Якось в гості я до друга 
зазирнув на вихідний.
В нього вчений є папуга —
і потішний, і смішний.

Ні хвилини не спочине —
все підскакує, кружля.
Скажеш: «Петя — молодчина?» —
«Мо-лод-чина!» — промовля.

Скажеш: «Петя — роботящий?» —
«Р-р-роботящий!» — затріщить.
«Петю, в клітці жити краще?» —
«В клітці кр-р-раще, — крикне, — жить!»

«Ах, на волі краще, друже!» —
Повторяє Петя: «Ах-х...»
Що б не мовилось — байдуже,
все підхопить диво-птах.

До розмов завжди він радий —
зачепіть лиш молодця,
і захоплені тиради
так і ллються без кінця.

Я розказую про нього
не знічев’я вам, о, ні:
він знайомого одного
страх нагадує мені.

Теж — учений. Теж — охочий,
як і попка, до розмов:
він би цілий день робочий
язиком усе молов.

Перегляне прудко пресу —
виявляє інтерес.
— Що? Прискорення прогресу? —
Він, звичайно, за прогрес.

— Бій пияцтву? Підхопити! —
В клуб тверезості вступив.
(Хоч, якби сказали: «Пити!» —
всіх п’яниць би перепив).

Треба — вправо завертає,
треба — вліво забира...
— Що? Укрупнення? Вітаю!
— Розукрупнення? Ура!

Вчора він аж надсідався:
— Критиканів розвелось!
Нині ж — перебудувався:
— Вище критику піднось!

І спинити ви негодні
полум’яний той порив:
забуває він сьогодні те,
що вчора говорив.

Досвід має в цім солідний —
і готовий кожну мить
до моменту відповідний
вид на себе напустить.

Як у вас — якісь заслуги,
дано владу вам до рук, —
отоді ви для папуги,
безумовно, кращий друг.

Без чинів — хоч скачте гопки,
ви для нього — третій клас:
в глибині душевній попка
за комаху має вас.

Любить попка всіх повчати,
любить судження чиїсь
він за власні видавати,
і — попробуй, причепись!

Незагайно благородний
вибуха у ньому гнів:
— Ану хто це там не згодний?! —
І незгодний — занімів.

Хай йому, мовляв, абищо,
ось дурного не чіпай!
Хай собі, мовляв, посвище, —
мо’, колись і прийде край?

Мо’, само воно минеться —
хай не зараз, так пізніш?
Мо’, колись і схаменеться,
стане трохи розумніш?..

Ну, а попка — далі свище,
тріскотить за роком рік,
ну, а попка — вище, вище
по драбинці — скік та скік!

Скік та скік.. І хоч не сіяв,
а збирає урожай.
Досить! Час новий повіяв.
— Попко, киш,
не заважай!