Стах-падишах

Тривоги та смутки
У Стаха на серці:
Розходяться чутки
В народі тепер ці.
Хоч, — «Стах», — говорили
І батько, і мати,
Взяли й охрестили:
«Не Стах — падишах ти!»
Ніколи не падав,
Не брався за шахи.
Проклята посада
Звела в падишахи —
Очолив контору,
І люд став немилим.
Усіх без розбору:
— На килим! На килим!
При ньому і здібний
Тремтів, як невдаха,
Бо голос подібний
Хіба в падишаха.
Відчувся той хворим,
Маленьким, безсилим,
Котрий до контори
Потрапив на килим —
Стах справився махом!..
Та раптом — як з неба:
— Ти став пади — шахом?
То й падати треба!
Не голос небесний
Взивався до нього,
А просто і чесно,
Сміливо і строго
Старенький трудяга,
Насупивши брови,
Набрався відваги —
Це вимовив слово...
В конторі відтоді
Ніякого страху.
Терпіли — та годі
Терпіть падишаха.
Відчув тоді, звісно,
Відчув, хоч і пізно,
Як тріснуло крісло
Злорадно і злісно.
А килим? Досада —
Протерся розкішний.
Немила посада,
І світ став невтішним,
Бо вісті по місту
Пішли, ніби нежить.
Дійшли оті вісті,
Куди їм належить.
Побув падишахом —
Пора й ушиватись.
Лиш де з таким фахом
Йому влаштуватись?..
Можливо, для Стаха
Посада ще й буде,
Та «стиль» падишаха
Відкинуть повсюди!