Іронія долі

Поступили
В магазини
Дефіцитні
Апельсини.
Стометрова
Черга, бачу,
Тож благаю,
Ледь не плачу
Через голови
І плечі:
— Люди добрі!
Для малечі! —
Та ніхто
Мене не слуха,
Всім заклало
В черзі вуха.
— Люди, треба!
До зарізу! —
І вперед я
Спритно лізу,
Але хтось мене
За спину
Витягає,
Мов рибину.
Вздрів я пику
Злу, здорову...
Став у чергу
Стометрову.
Тригодинна
Мука — давка...
Ось і близько
До прилавка.
В продавщиці
Очі сині...
Та... скінчились
Апельсини!
Клянучи
Ті сині очі,
Розійшлися
Неохоче
Покупці
У різні боки.
Я ж моргаю
Синьоокій:
— Ох, і люті!
Ох, шакали...
Там для мене
Залишали. —
І, зберігши
Владний спокій,
Тичу сумку
Синьоокій.
— Скільки, — чую, —
Хай вам зважу? —
Хоч хвилююсь:
— Повну! — кажу.
Все, як треба, —
Повна сумка...
Та вчепилась
Клята думка:
Де зустріну —
Ледь не плачу —
Як людині
Тій віддячу,
З-за якої
Донька з сином
Ласували
Апельсином.
Шлю подяку
Превелику...
Відгукнися ж,
Рятівнику!
Де ти? Хто ти? —
Воджу оком.
Та турботи
Вийшли боком:
Відгукнувся...
Мій начальник!
Я позбувся...
Преміальних!