Як тільки де побачу Павича, То враз пригадую Івана Кузьмича. Сусіда мій Іван Кузьмич Так само дметься, як Павич, Так само розставляє поли, Як і Павич свого хвоста, Бо думає (гай-гай відколи), Що він — людина непроста. Мораль така: хоч як би поли Не розставляли гордо ви, Не забувайте, що ніколи Хвіст не замінить голови.
