Нещасний

Сім літ
Я вожуся
З будиночком власним!..
Знайомі
Мене називають
Нещасним.
Уже й незнайомі,
Бува, де-не-де
Показують пальцем:
— Нещасний іде!..

Чому так прозвали —
Внести хочу ясність:
Тому,
Що мене
Вже заїздила власність!..
Будиночок той —
Безконечні турботи:
Два роки
Я вів підготовчі роботи,
Тепер ось — будуюсь...
Уже п’ятилітку!..
Не знаю спочинку
Ні взимку, ні влітку.

Колеги
     живуть,
Як всі люди нормальні.
(Квартири, щоправда,
У них — комунальні,
Та все-таки
Деякі є там вигоди!)
Вже інколи
Їздять колеги на води.
Вертають додому
Міцні, загорілі...
А я все будуюсь,
А я все при ділі.

Роботи зібралося
Дуже багато.
Працюю і в будень,
Працюю і в свято,
В обідню перерву,
Увечері, зранку...
Бо маю ж свою
Присадибну ділянку!

Сказав я учора
Жоні своїй — Катрі:
— П’ять літ
Не були ми з тобою
В театрі!
Вона:
— Про театри
І думати годі:
Картопля он сохне,
Дивись, на городі!..

Хапаюсь за відра,
Біжу поливати
(Ні труб, ні мотора
Не можу дістати.
Торік удалося
Придбати їх свату
Десь, мабуть,
По дуже великому блату.
Питав я:
— Де взяв ти?
А він лиш сміється...
Хоч родич,
А, бачите,
Не признається).

Біжу біля яблунь...
Глип — знов на них черви!
О боже!
Уже не витримують нерви!
Дерева ж
Оббризкував я
На тім тижні!..
Чи то хімікати
Якісь нікудишні
У нас по крамницях
Тепер продаються
(Такі, що тій гусені
Медом здаються),
Чи гусінь така,
Що підряд все жере,
Така, що сам чорт
Вже її не бере?!

А може,
Насоси для бризкання
Винні?
П’ять штук
Їх у мене
Зібралося нині!
А толком побризкати —
Все-таки нічим:
Всі бризкають добре
Лиш тільки у вічі...
Ну, словом,
Біда мені з ними
Та й годі!
(Про що тільки думають
Там, на заводі?!
Невже на заводі
Газет не читають?!) —
То шланги
           з насосів
Щоразу злітають,
То з ладу виходять
Прокладки й манжети
(Ті самі, яких
Вже не купиш ніде ти).
Самому доводиться
Їх вирізати.
А це ж бо все клопіт!
Та що там казати!..

А я ж —
Може, чули? —
Писав, було, вірші.
І ніби не гірші,
Ніж пишуть їх інші:
Уже
    й друкувать
Обіцяли газети;
Вітались за руку
Зі мною поети!
Тепер — не до віршів:
Будуюся нині!
До того ж,
Писать заважають і свині.
Які?
А звичайні:
Кабанчик і свинка —
Оті, що на ринку
Придбала їх жінка.
Хотів би створить
Щось веселе і свіже —
Вони ж верещать,
Наче хто їх там ріже!
То де уже думать
Про рими, про форму?! —
Я думаю:
Де б то дістать комбікорму!..

А тут, як на те,
Ще і гуси гелгочуть.
Це значить, що їстоньки
Гусоньки хочуть.
Сипнув кукурузки їм
Жменьку
Ще зранку
(У місті на ринку
Купую «на банку» —
По двадцять копійочок...
За півлітрову!)...
А тут ще дружина:
— Купімо корову!..

Я — наче сказився,
Затіпався аж:
— Корову?!
Та їй же потрібен фураж!
То, може, накажеш
Іти мені
Красти?!
Бо де ж його взяти?!
А де її пасти?!
Худобина
З голоду ж може пропасти!
Ти — наче начальство,
Яке закликає:
«Хай кожен худобу
І птицю тримає!»
І зовсім не думає,
Як їх тримати...
Щоб все це тримати,
Корми треба мати!..
Коли б то не клопіт
З отими кормами,
Здійснили б ми й три
Продовольчі програми!..
Були б ті корми в нас,
Якби не недбальство,
Якби ж то
На ділі
Старалось начальство,
А то — циркулярами,
Знай, засипає!..
Видать, те начальство
Газет не читає!..

І тут — схаменувся я,
Опам’ятався:
Якого ж я чорта
На жінку напався?!
При чім тут вона?!.
Щоб загладить провину,
Обняв (як, бувало, до ЗАГСу)
Дружину:
— Послухай, кохана!..
Мені підказали,
Де можна придбати
Шпалери для зали:
Микола, сусіда,
Дав точну адресу —
За ними, сказав,
Треба їхать в Одесу.
Бо тільки в Одесі,
Точніш —
        на Привозі,
Людина
        придбать
Що завгодно
У змозі!..

Одеса, звичайно,
Від нас недалеко,
Та вирватись з дому
Не так-то і легко.
А зараз —
         тим більше
Нема в мене змоги:
Вже місяць
Я сам настеляю підлоги.
Траплялись майстри,
Та, боюсь, — бракороби
(Щось їх розвелося
Кругом до хвороби!):
Майстрів з РБУ
Ми торік
Запросили
(Самим штукатурить
Немає вже сили) —
Вони грошеняток
Злупили немало,
А все, що наляпали,
Зразу ж і впало...

Пішов я в контору —
А там баламути:
Ніяк мені грошей
Не хочуть вернути.
Пішов, було, вище —
А там бюрократи
Такі,
Що нічим їх
Уже не пробрати!..
Газети
       щоденно
Їх шпетять і лають...
Невже вони, кляті,
Газет не читають?!

Вже начебто
Кожен
Це знати повинен
(Бо ж пишуть газети!)
Усе — для людини!..
От буде ось так,
Як і пишуть газети,
То, може, ще вийду
І я у поети!..
А зараз, пробачте,
Кінчаю розмови:
Біжу діставати
Цемент для будови.