Вівці і Сірко

    Увосени, коли вітриська шаленіли,
    Пожовклим листям шаруділи,
    Вовки, зібравшись до кошари,
    Вночі поцупили овець чотири пари
        І потягли їх в гай, до темної печери,
        Щоб повечерять.
        А вівці з переляку,
    Бо десь понесло вартового і Сірка-собаку,
    Притиснули одна до одної боки,
        Забились у кутки
        І так стояли
        Та дрижали...
Аж ось Сірко з’явився біля плетених воріт:
        — Впустіть! —
А із кошари — нітелень!
— Вже час у поле вирушати,
Погляньте, вже надворі день! —
        Сірко доводить.
— А мало вас тут сірих ходить?! —
Глухий почувся голос із кошари. —
        Пес вовку пара! —
Почувся знову голос страху і затих,
Хоч скільки не благав він їх!

Буває і в людей отак:
    Нещастя, переляк
Підозру викликають до своїх!