Вік і чоловік

Не ображаю я складного віку,
Та і куди подітися, скажіть?
    Всього, всього бувало чоловіку,
Доводилось сміятись і тужить.
До двадцяти уява малювала
Романтики лише рожевий цвіт.
До тридцяти уроки подавала,
Як берегти Вітчизни дужий рід!
До сорока знай діточок учила
І прикрашала завше власний дах.
У п’ятдесят —
Онуками нагородила
Й дала відчуть, що ти уже в літах!
Як тільки шістдесят минуло,
То де й поділась юності краса.
Північним вітром, холодом дихнуло
Посічена у подруги коса.
Малює пам’ять зиму норовисту,
Її прихід тривожить і смішить;
Як збережеш здоров’я, мов намисто,
То можна ще на білім світі жить!