Вітри і Пічкурі

У нашім славному Дніпрі
    Жили з давен-давенних родовиті Пічкурі.
І скільки їх не переслідували Окуні та Щуки,
А скільки довелося їм перетерпіти муки,
        Вони ж, наперекір всезлющій долі,
        Усе одно хотіли жить на волі,
            Без хижаків:
Підступних Окунів, безжальних Щук й зубастих Судаків!
Аж ось Вітри по річці вмить загарцювали
     (Вони приборкати усіх захланних обіцяли),
            Котили гори хвиль,
Бурхливі води скрізь запінені біліли,
            На кілька сотень миль
            Гули,
            Ревли,
        Буяли, сатаніли!
    Одні лише сумирні Пічкурі
        На дні ріки,
        Немов тетері-простаки,
        Не розуміли,
    Чого там Вітровії дурманіли,
Чого так хвилі коливалися і гуркотіло угорі?!
    Бо хижаки, як і були лихими,
    Так і зосталися, на жаль, такими!