Мазниця

І треба ж дивові такому приключиться!
А декому то, може, й не присниться,
        Немовби Кінь крилатий
Влетів до захаращеної хати
Й питає:
— Чи не тут живе Мазниця?
— А що? — злякалась бруднолиця.
— Та справа в тому, що без вас
    Не може обійтись Парнас!
        Летім хутчій із вами —
Ви богом станете над усіма богами!
Лиш пам’ятайте: не хизуйтеся собою.
Замажете кого — то проженуть з ганьбою! —
Добралася Мазниця вгору, запаніла.
В довір’я втерлась до богів, бридка.
        Своє мерзенне діло затівала
        І дьогтю вже не шкодувала!
        — Звідкіль взялась така? —
        Захвилювавсь Парнас. —
        Гоніть, мерщій від нас,
        Негайно геть!
Щоб духу не було її і дня! —
І полетіла шкереберть
Вже без крилатого Коня!

Пишу я байку про мазницю,
А на увазі маю безсоромну, язикату секретарку-молодицю!