Мазниця і Квач

А був же час, коли Мазниця
З Квачем зуміла порідниться!
Як гаряче взаємно шанувались,
Як інших дьогтем обливали!
    Як бігали за ними
    Стежками потайними,
    Наклепники бридкі,
Користолюбні, каверзні, їдкі...
Пророкували їм всесвітню славу,
    Аби вони старались дуже
Підряд усіх і ганить, і паплюжить.
    Свою утворювать державу.
        І утворили,
    Й не помирились,
В Мазниці дьогтю — дай вам Боже.
    З усього світу залюбки
Наповнюють її улесливі дядьки,
Що й Квач з усім упоратись не може.
    І мовила Квачу Мазниця:	.
— У компаньйони ти мені вже більше не годишся!
    Старий і лисий,
Колишня стерлася щетина!
Мені потрібно свіжої до біса.
Щоб я мазюкала безжально, безупинно!
Я світом володіти хочу,
Мене підтримують усі дияволи охоче! —
І кинула Квача у кошик.

Мораль. Хто підлий і лукавий,
Народу зраджує заради лиходійки-слави,
На смітнику історії... сконає!