Люди і Совість

    В селі далекому, глухому
(Здавалося так мешканцю міському!)
    Не рік, не два, а протягом сторіч
        Вже ж, певна річ,
        Жили жінки
        Й чоловіки,
    Продовжували рід,
    І народившись, помирав там дід.
    Не існувало у селі ніколи:
    Ні партій — стрибунців добрих,
    Ні рухів хоробрих,
    Ні сект заокеанських,
    Ні релігій окаянських,
    Але небачена, вседужа сила
    Тих мешканців в селі «глухому»
    Не кланялась і не просила,
    Тим паче, не грозила,
А радила добром віддячувати одне одному!
    Зібрався мешканець побудувати хату
    Не треба називати плату,
Полишить кожен клопіт свій і візьметься допомагати!
    Залишить сивий дід
    Жорстокий, швидкозмінний світ,
І всім селом в останню путь пришкутильгають проводжати!
    І так від всіх і лих, і бід
    Веде один споконвіків вожатий —
    Ні гасло, ні роман, ні повість,
    А безкорисна СОВІСТЬ!