Стара верша

У чисту воду ставу
Стареньку Вершу хтось поставив
(Ту, що раніше мокла у болоті).
Лежать би їй тихенько у дрімоті —
Піщане дно, крізь воду видно небо,
Вдень — сонечко, вночі — зірки ясні...
Ну що іще тій Верші треба?
    Так ні!
Взялась пащекувати,
Своє болото вихваляти!
— Еге, тепер ставки скрізь повелись...
Болото в нас ось тут було колись:
Хор жаб’ячий глушив пташок,
На березі трава як шовк
І ніжний шепіт осоки...
А очерет який!
А комарів пісні чудові! —
Почули Коропи це півпудові.
    Хоч мовчуни,
    Не стерпіли й вони,
    Напали всі на Вершу:
    — Подумай спершу,
    Чим таке верзти!
Болото вихвалять! Ех, безголова ти!
    Тобі набрид наш край?
Геть звідсіля! Болота пошукай!