В затоці Щука бушувала, Та так, що аж вода брудною стала, Бо весь намул із дна піднявся вгору. До Щуки Окунь у цю пору Тихенько підплива: — Що коїш, нерозумна голова? — Е, простачок! — сміється Щука. — Поглянь, яка це хитра штука: Велика риба і дрібнота Сама пливе мені до рота. А ти учися! Не зівай — Лови й ковтай! * * * І справді, Окунь роздивився Й добренько біля Щуки поживився.
