Собачка і Гора

За полем, де чабан овечки випаса,
Гора вершиною підперла небеса.
Собачка якось там блукала
Й, на Гору дивлячись, уголос міркувала:
— Бояться люди йти сюди,
Я ж сміливіша їх — гляди!
Ну хто сказав, що скелі ці страшні?
Гав-гав! Вони ніщо мені! —
Між скель пішла луна...
— О, чуєш? Велетень вона,
А голос як у мене!
— Ти що верзеш, пискля зелене! —
Із хмари гримнув Грім,
І голосом гучним Гора озвалась.
Собачка так перелякалась,
Що зразу впала
І непритомна стала...
Гора сміється:
— Чула? Зрозумій
Та більше не дурій!