— До мене доля страх байдужа! — Раз Чаплі скаржилась Калюжа. — Я ж часом ширша, ніж Ріка! А глянь — неправда тут яка: Полежу я під сонцем зо три дні — Й кінець мені. Де я була — копиці сіна! Ріка ж тече й не висиха до дна... — Е, — Чапля їй, — у ній же глибина, А ти міленька — жабі по коліна.
