Посхиляло колос жито — В кожнім зерно вщерть налите, Лиш не гне один стеблину — Вгору пнеться без упину. І до Вітра кожну мить Шелестить і гомонить: — Бачиш, лише я не гнуся — В королі полів годжуся. Б’ють усі мені поклони, Я все бачу за три гони! Як іще я піднімусь, То й до Сонця доберусь. Засміявся Вітер тихо: — Голова пуста — то лихо!..
