— Е, тут земелька не така, — Промовив у рові Лопух до Будяка, — Он в тім саду ми щастя мали І там розкошували, Глушили тінню молодняк... — Чому ж тепер, — озвавсь Будяк, — Ти звідти втік, де жити звик? — Ох, братику, — почулося виття, — Немає нам у тім саду життя, Бо там з’явився справжній садівник.
