Головні вимоги до того,
хто вступає до коша запорозького

    1
Щоб чоловік любив свободу
І пісню, що співала мати.
Щоб за отецький край охоче
Міг живота свого віддати.

    2
Щоб шаблю добре вмів тримати
І не давав нікому спуску,
Щоб шаткував так супостатів,
Як восени баби капусту.

    3
Щоб ані кулі, ані грому,
Ані начальства не боявся —
Його на кіл щоб садовили,
А він у відповідь сміявся.

    4
Щоб не товстим і не худим був
І чималеньку мав він силу.
Щоб міг приборкати й чортяку,
Не те що з норовом кобилу.

    5
Щоб був стійким на полі брані,
Стріляв із лука і рушниці,
Щоб міг за милю, чи то й більше
Поцілить муху на дзвіниці.

    6
Щоб спритним був — стрибав і плавав,
Знав голку, шило і точило,
Міг кухоль залпом осушити,
А буде треба, то й барило.

    7
Щоб був і чесним, і правдивим,
Та ще й веселим, всім на втіху,
Щоб як котрусь розкаже байку —
Усі качалися від сміху.

    8
Щоб чоловік умів хоч трохи
На кобзі чи сопілці грати,
А як зненацька заспіває —
Щоб не тікали люди з хати.

    9
Щоб мав він люлечку багату
І тютюнець міцний, запеклий,
А як затягнеться знічев’я —
Щоб аж люципер чхав у пеклі.

    10
Не був щоб ласим баболюбцем,
Не млів, уздрівши молодицю,
Понеже мусить воювати,
А не триматись за спідницю.

    11
Щоб був, як кажуть, з головою
І мав він руки — не гирлиги:
Міг залатать штани травою
І наварити юшки з криги.

    12
Щоб міг нетяга не журитись,
Що без чобіт чи без чумарки,
Але щоб завжди мав червінці,
Коли загляне до шинкарки.

    13
Щоб був не скупердяй, не скнара
І знав дідівські заповіти:
Віддай останні шаровари,
Та друзів мусиш напоїти.

    14
Щоб зело був ще він терплячим,
Не скарживсь у бою та праці.
Щоб не стогнав, якщо в поході
Наб’є він мозолі на... спині.