Вдалося фабриці одній Вперед рвонути у змаганні. Директор — радий, сам не свій! — Пішов попаритись у бані. І почалось. Тепер щодня В парну ходив він до обіду. Там банщик так попоганя, Що весь рум’яним станеш з виду. Обід. Спочинок. І — вперед. До кабінету. За роботу. Підлеглих всіх своїх збере І банить... банить їх до поту. Та «паролюба» підсікли (На службі ж не бував він зрання), — Таки в парній його знайшли, — І то була остання баня.