Іван Немирович

Три дурні й кіт Макар

(Казка)

Жили собі три дурні —
Нездарніші з нездар;
Три дурні некультурні
І мудрий кіт Макар —
Музика й куховар.
Три дурні мали звичку
Ловити зранку гав,

А кіт сідав під дичку
І на бандурі грав.
Умів добряче грати!
А потім мудрий кіт
Йшов повагом до хати
Приготувать обід.

...Іще куліш варився,
Ще допікавсь пиріг,
Як дурні приплелися —
Ступили на поріг.
Покидали додолу
Пусті свої мішки,
Розсілися круг столу,
Взялися за ложки —
І ну ложками стукать:
— Давай обід скоріш! —
А кіт: — Помийте руки,
Тоді подам куліш!
— Облиш свої забави! —
Гукнули дурні вмить, —
Ти кинь!.. Не маєш права
Нас голодом морить!.. —
Та вдачу мав гарячу
Макар наш неспроста:
Він вуса наїжачив,
Задер свого хвоста,
Занявкав: — Гей, нероби,
Вам тільки попусти:
Ви хочете з мікробом
Якусь тяжку хворобу
У хату занести?!
Марш до води, бруднулі!
Он — мило у кутку!.. —
І дурні, наче кулі,
Метнулись на ріку.
Щоправда, замість мила,
Як бігли до ріки,
Три дурні захопили
Мальовані ложки.
До ложок, на додачу,
Схопили хто що зміг:
Один — куліш киплячий,
А інші два — пиріг.
До річки поки бігли,
Їх кинуло у піт,
Бо на ходу устигли
Поїсти весь обід.
Біля стрімкого броду,
Де ріс густий бузок,
Вони жбурнули в воду
Порожній казанок.
Зацокали ложками,
Шумлять, мов па пожар:
— Не хочемо кота ми!
Нащо нам той Макар!
Без нього будем жити,
Свобода! Красота!
Не треба руки мити,
Плювать нам на кота!!! —
Від того крику й гулу
Тряслося все кругом...
Та врешті-решт заснули
Три дурні під бузком.
Лягли в траву-отаву
І зразу захропли...
Аж тут підкрались гави
І їх пограбували —
Усі ложки взяли.
Злетіли. Подивились
(А дурні сплять
та й сплять!).
І гави заходились
Ложки у них жбурлять!
Поцілили удало:
У вухо, в лоб, в лице!
І дурні заволали:
— Рятуйте! Звідки це?! —
І в річку з переляку
Попхалися вони...
А там їх, небораків,
Хапати стали раки
За ноги, за штани!
Штовхає сом у спину,
Щипає окунець!..
Уже три дурні гинуть —
Надходить їм кінець.
Як жить лишилось мало,
Як стало не до чвар —
Три дурні пригадали,
Що десь є кіт Макар.
І майже з того світу,
Ковтаючи намул,
Устигли прохрипіти:
— Макаре! Караул!!!
Прийди на допомогу,
Рятуй скоріше нас!
Ми ж митимем, їй-богу,
Обличчя, руки й ноги
На день по двадцять раз!
Ловить не хочем гав ми
Й віднині будем скрізь
Себе поводить гарно!
Макаре, озовись!!!
А кіт під віттям дички
З бандурою сидів
І пісню про Марічку
Тихенько муркотів.
Зачувши крики дурнів,
Що линули з ріки,
Макар поклав бандуру
І кинувсь навпрошки.
Устиг добігти вчасно
Через кущі й горби
І витягнув нещасних
Із річки за чуби!..

А вже як власноручно
Одкачував їх кіт:
Робив дихання штучне
Та інше все, що слід;
І як вода лилася
Три дні із трьох ротів,
Що річка піднялася
І вийшла з берегів.

Про все те напослідок
Хай розповість Макар —
Найголовніший свідок
І мудрий куховар.
Джерело:
Веселий ярмарок: Гумор та сатира. – К.: «Рад. письменник», 1983. – Вип. 5 / Упоряд. Ю.І. Цеков. – 1987, 383 с., іл.