Тебе побачив я недавно
В благословеннім Трускавці.
Ти на дивані
після ванни
Дрімала з книжкою в руці;
Така розтомлена і ніжна,
В куточках вуст — блукає сміх,
Лежить коса русяво-пишна
На персах... Боже, й на яких!..
Хоч я із дому вже три тижні,
Хоч маряться жінки вві сні,
Та не коса й не форми пишні
Мене привабили... О ні! —
А збірочка — ота книжчина
Засяла, як в пітьмі свіча;
І збірка не Костенко Ліни,
І не Павличка, й не Драча,
І не Олійника Бориса
Були ті вірші,
а мої —
Грицька Зануди...
Я схопився,
Співали в серці солов’ї,
І радість хлюпала у груди...
Підбіг. Торкнувсь плеча твого:
— Ви любите Грицька Зануду? —
А та в одвіт: — Кого-кого?
Ах, он в чім річ! Вам знать не зайве,
Що я заміжня. Ловелас!..
— Ні, це про автора сказав я
Тієї збірки, що у вас! —
В твоїх очах з’явився подив,
Й вуста, скривившись, прорекли:
— Оцю муру
з журналом «Мода»
Мені в «доважок» продали.
