Тебе побачив я недавно В благословеннім Трускавці. Ти на дивані після ванни Дрімала з книжкою в руці; Така розтомлена і ніжна, В куточках вуст — блукає сміх, Лежить коса русяво-пишна На персах... Боже, й на яких!.. Хоч я із дому вже три тижні, Хоч маряться жінки вві сні, Та не коса й не форми пишні Мене привабили... О ні! — А збірочка — ота книжчина Засяла, як в пітьмі свіча; І збірка не Костенко Ліни, І не Павличка, й не Драча, І не Олійника Бориса Були ті вірші, а мої — Грицька Зануди... Я схопився, Співали в серці солов’ї, І радість хлюпала у груди... Підбіг. Торкнувсь плеча твого: — Ви любите Грицька Зануду? — А та в одвіт: — Кого-кого? Ах, он в чім річ! Вам знать не зайве, Що я заміжня. Ловелас!.. — Ні, це про автора сказав я Тієї збірки, що у вас! — В твоїх очах з’явився подив, Й вуста, скривившись, прорекли: — Оцю муру з журналом «Мода» Мені в «доважок» продали.