Теж про любов

В товариша мого
(то мушу сказать я)
появилась нова симпатія...

Звичайно, можна б це зрозуміти,
та в нього — жінка,
у нього — діти!..

Було, із сім’єю ходив гуляти:
кіно відвідає чи театр,
як всі порядні, нормальні люди.

Тепер же —
ні кроку
піде,
нікуди!..
Ну, не впізнати просто людину!

Тепер, як має вільну хвилину,
то не побуде уже з сім’єю —
воловодиться з нею, із отією...

Перед жінкою —
і в «залицяльну фазу»
на коліна не став
ані разу.
А як одружився,
як стали жити,
то і нічого говорити!
(Та й не для поклонів уже габарити)...

І от маєте: перед цією —
крутиться, в’ється;
милується нею...
Впадає, ніби коло болячки,
Їй-богу, звиняйте, повзає рачки.
На неї упасти не дасть пилині,
годить, ніби малій дитині...
Такого й не снилось його дружині!

Було, забував для тієї дружини
купить подарунок на іменини.
Для цієї ж —
готовий на всякі витрати:
то сяк, то так ущипне од зарплати,
аби чого їй треба дістати.

(А цього не втримаєш у секреті:
дивись — і діра у сімейнім бюджеті!)

Жінка — лається,
він — огризається,
та, знай, своє гне,
та, знай, не кається...
Ніби й порядна цілком людина,
а от спокусила, вража личина!..

Воно таки треба сказати правду:
чи спереду глянь,
чи збоку,
чи ззаду —
кругом у неї усе — до норми,
до пропорції усі форми...

Дружина кричить:
— Іди геть із хати:
тільки й знаю, що тебе обпирати!.. —
Погрожує:
— Все!.. Розлучуся!.. Кину!.. —
А мені
жаль і його, і дружину...

Словом,
товариш купив машину...