Ріпка

Жив дід із бабою в мирі та згоді
Й виростив ріпку таку на городі,
Що покректати старим довелося,
Поки той овоч вирвать вдалося...

Казку про ріпку оту небувалу
Ви, сподіваюся, знаєте змалу.
Тож, опустивши сюжету деталі,
Глянемо краще, що було далі...

Успіхом першим окрилений, знову
Дід посадив оту ріпку казкову,
І, як належить, до певного строку
Виросла ріпка тая нівроку.

Раз дід і каже своїй господині:
«Бабо! Ми ріпку вже вирвемо нині.
Тільки затям це одразу, будь ласка:
Більше
Стара не повториться казка —
На посміховисько всенькому люду
Пупа собі надривати не буду:
Ми, слава богу, грамотні стали —
Маємо досвід і казку читали!
Йди, погукай-но онучку із хати,
Жучку і кішку, — та й будемо рвати...
Зразу ж і мишку гукни, зрозуміло, —
Знаєш: без неї ж не склеїться діло...»

Весь колектив на городі зібрався.
Дід вже й за гичку ріпки узявся,
Баба — за діда, внучка — за бабку,
Жучка — за...
(Е-е... тут я ставлю трикрапку!)
Внучка гукнула: «Гляньте-но, діду!
Кішка вмивається!.. Гості приїдуть!..»

І — мов у воду дивилась небога:
Закучерявилась пилом дорога,
І у просторому авторидвані
Притарабанили гості неждані.
Ріпку оглянули всі по порядку.
«Треба, — сказали, перше ніж рвати,
Все, як належить, обгрунтувати...»

Мудро мугикали... Міряли гичку...
Занотували кожну дрібничку
Ще й на кілочок отам невеличку
Тицьнули в грядку бирку-табличку.
(Глянеш, і — видно: на данім городі
Вже і наука сьогодні у моді!)
Потім пішли із городу до хати,
Та й заходилися знову писати...
І, як у казці то тілько можливо,
Метаморфозне сталося диво:
Де була дідова хата ще вчора,
Нині — з’явилася «Ріпкоконтора»...

Трудяться люди, стараються люди —
В день переводять паперу три пуди
На діаграми, анкети, цидули.
(А на город і дорогу забули!)
Вже й дисертація є: «До питання
Ріпкосадіння і виривання»...

Ну, а куди ж то поділись герої
«Ріпки» колишньої, казки старої?..

Всі вони — тут же, у повному зборі:
Дід — сторожує при «Ріпкоконторі»
І за сумісництвом — як споконвіку! —
Дітям розказує казку про ріпку.

Баба також зарахована в штати
(Треба ж контору комусь підмітати!)
Та на базар іще ходить при тому —
Ріпки купить, бо смакує старому.

Жучка — при дідові гавкає, скаче:
Бути при сторожі — діло собаче.

Кішка — і знати нічого не хоче:
Їсть та гуляє, спить та муркоче.

Мишка — та, повна завзяття й наснаги,
Трубить ретельно конторські «бомаги».

Внучка вже третю дитину колише...
А «Ріпкокоптора» — все пише та пише...

Раптом одного чудового ранку
Діда в контору гукнули із ганку:
«Ріпку, — сказали, — вже рвати іди ти;
Осьде — інструкція, як це робити;
Вивчи й дотримуйся тої науки!»

Й тицьнули дідові книжечку в руки...

Дід на пеньочку присів коло хати
І заповзявся читати-вивчати...

От і дізнався, що ріпку 
                      можливо
Вирвати тільки усім колективом,
Бо, виявляється, так вона рветься:
Дід хай за гичку цупкенько береться,
Баба — за діда, за бабу — онучка,
А за онучку — чіпляється Жучка
(Є у онучки для цього спідниця),
Далі — за Жучку хай візьметься киця;
Врешті покликати треба ще й мишку...

Сплюнув старий та й пожбурив ту книжку...
І, свою хатню зібравши громаду,
Взявсь виробничу проводить нараду...
Та... затремтіли в старенького жижки:
Серед присутніх не бачить він мишки!
Мишка пропала, бодай йому трясця!
Вирвати ж ріпку без неї не вдасться!..

Кинулись кликати мишку,
                     шукати
Всюди у хаті (та ще й — коло хати!)...
День метушились усі
                 без обіду!..
Марно! — пропала сіренька без сліду...
(Справа у тім, що, гулявши без діла,
Кішка з нудьги оту мишку і з’їла).

Словом, було то — содом і гомора!..
Дід же в коморі замкнувся
                      і з горя
Пив цілий тиждень без передишки...

Врешті —
     усе обійшлося без мишки!

Бо як закінчив старий горювати,
Вийшов на грядку — а що ж його рвати?!
Хоч би яка де паршивенька гичка!..
Тільки стирчить на кілочку табличка...
А на табличці — два лише слова:
Вицвілий напис:
«Ріпка казкова».